|
Старіючий поет... Два слова – смисл подвійний, Бо перше – від зими, а друге – все весна. Якщо подеколи нерадісні обійми, – Весна й тоді весна, як хмариться вона. Старіючий поет... Скорбота зіставляння! О, як тепер творить і, зрештою, як жить, Коли іще снага, і надмір почування, Неначе у плодах, в поезії бринить? Старіючий поет... Зволожені зіниці, Збентежена душа, і в серці, мов зоря, Ота, омріяна, яка ще й досі сниться, Та зустрічам новим уже не довіря. Старіючий поет... Смішна неповороткість, А все ж бо – молодий, романтик і естет. Чи не найближчий тим старіючій кокотці, Що звів кохання в культ, старіючий поет?
|