|
Обійму Наталію за об’ємну талію: «Давай, – скажу, – Наталіє, махнемо́ в Анталію!» Мою долоню з талії скидує Наталія, каже: «Фі – Анталія, хочу до Італії! Бо у тій Анталії – наче на вокзалі я, навкруг – чужі реалії, і чманію далі я...» Але твердіше сталі я, тож кажу: «Наталіє! Чого ти, як фекалія, ганиш ту Анталію? В тебе, вибач, талія – вже не для Італії, тож міркуй, Наталіє, швидше про Анталію!..» ...А ну її, каналію, покличу краще Галю я: хоч і ширша талія, та згодна й на Анталію!
|