|
На уроці географії мапа є із Батьківщиною. Хоч масштаб у неї зменшений, а займає всю стіну! І розказує учителька із натхненністю незмінною про країну намальовану та про велич видатну. Ось ліси її – зеленкою, рі́ки – сіточкою синьою, го́ри кольору брунатного так і рвуться в небеса... Весь цей простір різноколірний називається Росією. Це Вітчизна наша, ді́тоньки, наша гордість та краса! І на всій цій території – за колючими парканами, неприпнутий, розконвоєний, у відсутності виго́д зі своїми цуценятами ходить-бродить неприкаяний з перебитою хребтиною звір, якого звуть «народ». А у нього – очі жадібні, зуби ламані й загострені, лапи – сильні, та скарлючені, загрібати можуть лиш. І, блукаючи розгублено між трьома сухими соснами, він постійно матір згадує, все нестямніш та гучніш! Він впихається в загінчики, де, в грязюці майже тонучи, всі і родяться, і старяться, і знаходять свій угав. А на найтовстішім дереві є в наявності загоничі, щоб народ не єрепенився і не більш ніж слід ричав. І якщо у когось вирветься: як, мовляв, нам гидко, божечки! – тут вони і злазять з дерева, й цей лікують закидон... Й потім знову, ще настирніше, балалаєчки та ложечки через всі віщальні засоби на народ наводять сон. І витоптує населення простір мапи вітчизня́ної, навіть хто на куксах – вештають, вигнані утришия. А учителька-розумниця кожне слово відчеканює, і навіщось географія, і такий маленький я...
|