|
Дівчина ворожить над плином ріки, ромашки усміхнені губить. І, наче сніжинки, летять пелюстки: любить – не любить... любить... Посваряться двоє – один поспішить і словом обмовиться грубим. І знову ромашковий цвіт на душі: любить – не любить... любить... Ти, правда, все знаєш, краса польова, Чи все це придумали люди! За все у одвіті твоя голова: Любить – не любить... любить... Проносяться роки. А поміж питань, Напевне, це вічним буде. Бо знову і знову пелюстки летять: Любить – не любить... любить...
|