|
В дитинстві лякали няні, Що уведуть цигани. Ах, ви, нянюшки-кралі, Шкода, що мене не вкрали. Бродив би з табором су́мним (Дивно-туманно). Коні під місяцем юним. Запах тим’яну. Де ви, мої цигани, Пісняри, конокради? Де ви, мої циганки, Де ви, серця відради? В нашої Музи великої І циганська є нота. І зазвучить ця нота, Як жити вже неохота. («Дивно-туманно. Розлука нежданна. На серці рана, Й життя небажанне».) Поки місяць не згасне. Буде в світі циганство: Пісня, обман, лукавство, Скрипка і сталість, ясно. Ще пам’ятаю я Гната У місті у Кишиньові. Грав він мені, хлоп’ята, Про даль моєї любові. («Дивно-туманно Ввечері рано. Розлука нежданна, І на серці рана».) Вузол журби-печалі, Скрипка, стягни, мій друже... Ах, якщо б нянюшки знали, Як рятувати душі!
|