|
У мене грішні ти слова метнеш. Ти хутко їх зректися побажаєш, Та слово – не бур’ян, так не зірвеш, Не листя пале, що на схилі бачиш. Як жаль мені тебе у зречення хвилини, Коли слова всі – не твої навмисно. І розум переміг, а те, що захопило, Віджате, мов білизна. Пробач, що я суворим бути зміг, Пробач повтори – їх не уникаю – Та справедливість всіх несправедливих слів, Що одне в одного метаєм.
|