|
«Не той вітчизни вірний син, Не той в краю самодержавства Царя стійкий громадянин, Хто раб низького марнославства! Хай буде мужем ради він, Хай прийме страти люті муки, Закон і правда – його чин. Безстрашний він, як Долгорукий. Завзяття сповнений украй, Для ворогів на полі брані Грозою буде він нехай, Як покорителі Казані. Нехай дивує... Та коли Він марнославством сповнить груди, Не слави годен він – хули І всенародної огуди. Народ складе ціну ділам; На світло вийде віроломство – І на прокляття всім вікам Раба цього віддасть потомство. Не той вітчизни вірний син, Не той в краю самодержавства Царя стійкий громадянин, Хто раб людського марнославства! Лиш той, хто з сильними в бою За рідний край і за свободу Забуде вигоду свою, Віддасть себе всього народу Проти тиранів, наче стій, І в ланцюгах він буде вільний, При страті гордий і твердий І благородством вічним сильний. Повсюди чесний і прямий, Вітчизні вірний в кожну пору, Він пройде шлях свій життєвий З добром у дружбі без докору. Коли почне на громадян Кувати ланцюги чужинець. Він полетить на вражий стан, Неначе вихор-бистрогінець! І хоч загине – не помруть В серцях і в пам’яті народній: Його свята і чиста путь. Душі пориви благородні. Хто за народ помер – хвала! Співці, герою в нагороду. Передадуть його діла У вік із віку, в рід із роду. Гнів на тиранів закипить, Непереборний у потомках, І Русь побачить – прийде мить – Чужинську владу всю в уломках». – Так у фортеці, в ланцюгах, Волинський думав справедливо. Ясний у мислях і ділах Тягар свій ніс він гордівливо. Країв північних мужній син Не мав страху перед Біроном, Перед чужинцем став один, Сказавши правду перед троном, Відкрив цариці корінь зла І всі улюбленця пороки, Його неправедні діла, Лукавий розум, дух жорстокий. Здійснив обов’язок святий, Одкрив народних бід причину І ждав душею, наче стій, Плодів він праведного чину. В неволі був недовго він, Недовго ніс важкі кайдани; І от запорів чути дзвін. До нього входить страж неждано. І, хрест поклавши над чолом, «За тебе, – він сказав, – свободо!» Й до місця страти з торжеством Ішов бадьоро друг народу. Прийшов... і ката він уздрів, І голову схилив без страху; Зловісно меч заблискотів, – І кров’ю освятилась плаха! Сини вітчизни! у сльозах До храму древнього Самсона! За огорожею там прах Страшного ворога Бірона! О, батьку й мати, приведіть До гроба мученика – сина; Хай в нього в грудях закипить Святий запал громадянина! Любов’ю до вітчизни хай Його душа завжди палає, Хай стерпить все за рідний край, Хай особисте відкидає. За честь постане так, як він, Наперекір усьому злому, Хай буде ворогом ваш син Неправосуддю отакому.
|