|
Невже я буду в час грозо́вий Ганьбить громадянина сан І приклад з тебе брати, кволий, нездоровий Рід перероджених слов’ян? Ні, ні, нездатний я в обіймах похітливих, В неробстві ситому вік марнувати свій І скніть душею, сповненою мрій, Під ігом деспотів жадливих! Хай юнаки не прагнуть, осторонь судьби, Пізнать призначення великої години, І не готуються вони до боротьби За волю ще пригніченої вкрай людини; Байдужі у душі, без віри в боротьбу, Сприймають хай вітчизни горе, Не бачать хай свою в майбутньому ганьбу Й нащадків докори правдиві і суворі. Вони покаються, коли застане їх В обіймах зла народ, порвавши пута, Й, шукаючи в повстанні вільних прав своїх, Не знайде ні Рієго в них, ні Брута.
|