|
Хоч Пушкін учинив суворий суд мені, І кволий хист, мов тайний недруг, зважив, Я духом не упав, Бестужев, ні, І недругів печаллю не розважив. В моїй душі живе і не вмира Високих дум нестримная відвага, Мій друже, до суспільного добра Любов невгасна – ось моя наснага!, Хто в грудях цілий світ вміщає сам, Кого з землі екстаз душі підносить – Той скрізь – поет на горе ворогам, Той вимагає слави, а не просить! Так і до мене, на устах з секретом, Зі мною зберігаючи союз, Бува злетить юрба веселих муз, І раптом я стаю поетом.
|