|
Хто він, цей велетень палкий, Іде в броні, сміливо діє, Спокійне чоло, стан стрункий, Увесь красою молодіє? Хто він, прикрашений вінком, Із терезами і щитом, Зневажив недруга й гордливість, Немов скала стоїть крута, І давить велетня п’ята Зрадливу й злу несправедливість? Чи то не ти між громадян, О мужність, в діях благородних Жила між древніх і слов’ян, Будила силу душ свободних. О доблесть, ти, мов дар небес, В тобі геройство й жар чудес, То ж ти прославила Катонів, Од Катіліни Рим взяла, І в наші дні завжди була, Як мур для правди і законів. То твій натхненний в’ється слід Туди, де недруг сіяв біди; Й свій край рятуючи від бід^ У славі сяли Арістіди; В вигнанні десь, в чужих краях, Не погасала в їх серцях Любов, вони служили благу, Любили громадян своїх, Вони благотворили їх На зло й ганьбу Ареопагу. То ж ти вставала із імли, – Народу щастя запорука, То ж на суді з тобою йшли І Панін наш і Долгорукий: Один, як твердий страж добра, На прю ставав проти Петра; А другий, при важкій годині, Постав на недругів лихих, На клевету підлесно-злих, Мов світоч був при Катерині. О, славен той, хто честь шукав В бою проти чужинців-воїв, Хто до знамена прикував Побіду, подругу героїв! Вітчизни щит – на ворогів! – Він є окрасою віків; Його діла у віщі звуки Вкладе ясний талант співця, Заб’ються в радості серця, Коли його згадають внуки. Як повний місяць вдалині, Між хмар уставши опівночі, Розвіє сутінки сумні І подорожнім блисне в очі: Так буде вождь крізь часу тлінь У сяйві жить для поколінь; Все ж дія воїна гігантська Супроти підлих ворогів В суді думок, в суді віків – Не те, що доблесть громадянська. Де славних не було вождів На зло законам, без свободи? Із давніх літ до наших днів Пишались ними всі народи; Вони гострили меч в бої, Лилася кров, як ручаї. На жаль, Аттіл, Наполеонів Народи знали в кожен вік: Вони з’являлись, як потік... Та мало знаєм Ціцеронів! Лиш Рим, всесвітній володар, Цей край свободи і законів, Один для світу дав, як дар, І Брутів двох і двох Катонів. Та що копаться в давнині, Коли у рідній стороні – Від Катерини славних днів Живе ще той, що в мисль поринув, Між сонмом мужніх мудреців Щонаймудріший наш Мордвинов? І не припало, друзі, нам Тут нарікать на провидіння; Складем подяку небесам За милость та благословіння! Для руських земель, для хвали Нам мужа мудрого дали; Вже півстоліття він Росію Громадським подвигом живить; Підступність, як змія, шипить, – А він змії ступив на шию. Даремно зради в’ється рій, Злоба із заздрістю жорстокі Чорнять в зухвалості своїй Героя подвиги високі. А він твердий в ділах ясних, Зневажно дивиться на них. Душі натхненної свободу Він захищає на суді, Своєю мужністю в біді Він, як надія, для народу. Так в грозовій красі стоїть Старий Ельбрус в тумані млистім: Хоч буря, град і грім гримить, І вітер виє лютим свистом, І плинуть хмари здалека, Шумлять струмки, реве ріка; Дарма лютують без упину: Ельбрус, Кавказьких гір краса, Спокійно зводить в небеса Величну й горду верховину.
|