(Наслідування Персієвій сатирі «До Рубеллія»)Пихатий временщик, підступний і підлотний, Монарха влесливець, і друг його мерзотний, Шаліючий тиран, у рідному краю Підніс в високий сан особу ти свою! На мене нині ти з презирством поглядаєш, І в грізнім погляді свій гнів ти виявляєш! На твій, мерзотнику, я не зважаю шал: Із уст твоїх хула гідніша всіх похвал! Сміюсь тоді, як ти глузуєш наді мною! І як не нехтувать зневагою такою, Як сам презирливо дивлюсь на тебе я, І гордий, що злоби не зна душа моя? Що цей кимвальний звук твоєї злої слави? Що влада, вся в крові, і сан твій величавий? Ах, краще просто жить, і скромним, і незнаним, Ніж з почуттям низьким і з серцем олив’яним Себе, для громадян суворої розваги, На суд їх виставлять, неначе для зневаги! Коли в мені нема прямих заслуг своїх, Що користі в чинах і в почестях усіх? Не сан, не рід – лише достоїнство в повазі. Сеян і всі царі без них – завжди в зневазі, Не консула шануй, а Ціцерона слав, – Від Катіліни Рим – лиш він урятував... О муж! Чом з небуття ти знов не можеш встати, Співгромадян моїх від ката врятувати? Тиране злий, тремти! встать може Ціцерон! Чи Кассій, або Брут, чи бич царів Катон! О, як на лірі я прославлю ту людину, Що може врятувать від тебе батьківщину! Під лицемірством ти гадаєш нині, може, Сховати від людей своє лице негоже... Ти помиляєшся в засліпленні зрадливім, І опинився ти в становищі жахливім, – Як ти не дуриш нас і як ти не хитриш, Та злобної душі своєї не втаїш, -- І вчинками себе ти викриєш народу; Пізнає він – що ти здушив його свободу, Податками його довів до злиднів ти, Позбавив селища і ладу й красоти... Тоді жахайсь-тремти, о временщик гордливий! Народ, розлючений тиранствами, жахливий! Коли ж бо, лиходій, примхлива доля зла Від праведної мсти тебе б уберегла, Ти все ж тремти, тиран! За вчинки осоружні Ухвалять присуд свій тобі нащадки мужні!
|