|
П.О.Муханову Ревіла буря, дощ шумів; Крізь морок блискавки літали; І безперервно грім гримів, Вітри у нетрях бушували... Весь – слави пристрасна душа, В країні хмар, в похмурім шумі, Де дикий берег Іртиша, Сидів Єрмак в глибокій думі. Товариші його трудів, Що славу громозвучну мали, Серед напнутих тут шатрів Під бором безтурботно спали. – О спіте, – він сказав, – одна Лиш буря, друзі, всіх вас прийме; Чуть світ – мій голос залуна, На славу чи на смерть підійме! Спочинок вам потрібен. Він Хоробрих в бурю заспокоїть, Про славу в мріях вдарить в дзвін І сили ратників подвоїть. Хто кидався в житті свому В розбій за золото злочинне, Чи ж думати про смерть тому, Коли за Русь святу він гине? Проливши кров чужу й свою І змивши нею всі провини, Ще й заслуживши знов в бою Благословіння батьківщини, – Не страшно йти нам в смертний вир; Ми все зробили в данім літі: Підкорено царю Сибір, І ми – жили недурно в світі! Та суджений кінець явивсь, З героєм поруч сів під бором І довго з співчуттям дививсь Допитливим на жертву зором. Ревіла буря – дощ шумів; Крізь морок блискавки літали; І безперервно грім гримів, Вітри у нетрях бушували. Іртиш кипів у берегах, Здіймались хвилі нетерплячі, – І з ревом розсипались в прах Під берегом човни козачі. З вождем – хоробра, похватна – Дружина спокій в сні приймала. З Кучумом буря лиш одна, На їх погибель, не дрімала! З героєм в бій щоб не вступать, Кучум тут до шатрів поснулих Прокрався стежкою, як тать, В юрбі татар широкоскулих. Мечі блиснули в їх руках – І закривавилась долина, І пала грізна у боях, Не вийнявши мечей, дружина... Єрмак прокинувсь і біжить, І враз – у води пінно-білі. Душа одвагою кипить, Але ж човни аж ген на хвилі! Іртиш хвилюється й шпує – Єрмак всіх сил видобуває, Могутньою рукою б’є І сиві лави розгортає... Пливе... Вже й човник ось скака – Та силу доля обманула, І, закипівши, вглиб ріка Героя з шумом проглинула. Позбавивши богатиря Всіх сил, щоб биться з глибиною, Важенний панцир – дар царя – Став гибелі його виною. Ревіла буря... враз заблис Іртиш – на місяці всріблився, І труп, що вал його підніс, В броні у мідній засвітився. Носились хмари, дощ шумів, І блискавки іще шугали, І грім ще вдалині гримів, Вітри у нетрях бушували.
|