|
Немов метелик до вогню Тяглася так я незборимо В любов, – в країну чарівну, Де мені скажуть – ти любима. Де незрівняний кожен день, Де б не жахалася негоди, Чудовий край – моя любов, Лише в ній щастя є і згода. На дворі інші вже часи, Тебе немає, й ти нещирий. Нема любовної роси, В краю де кожен крок – фальшивий. Що я – наївності зразок, Моя біда, а не провина. Любов – обманний край, це рок, І де людина кожна – винна. Навіщо плаче моя кров, З усмішкою що не до ладу. Невірний край, з ім’ям – любов, Там кожен мешканець – є зрадник. І знову проросте трава Крізь перешкоди всі й напасті. Любов – весняний край, грона, Та лише в ній буває щастя.
|