|
В старому парку корпуси лікарні, Цегельні неказисті корпуси... Шкода, що я молитися не вчився, Що в чудеса не вірю, як усі... А за вікном палати пізня осінь, І листю скоро бути у снігу. Не зосереджусь я, в розброді зовсім, Несправедливість не прийму таку. І що мені до долі вже народу, Куди піде він, чим закінчить рік? Все ж як вмирає праведно природа, Як кепсько помирає чоловік. Мені тут розчинитися в сторіччах... Прощайте, аромати, голоси, І кольори, і звуки, і обличчя, Й цегельні неказисті корпуси...
|