|
У своїх героях розчинявся, Начебто, протупав шлях за всіх. І, хоч сам собою залишався, Був ніби заручником у них, У героїв вклавши сили, соки, Дивності, характери, любов... Але ж діти, як завжди, жорстокі, Пили з легким серцем мою кров І життя моє – скорочували, З кожним з них бо вперті йшли бої. Їхні рани так близькі й печалі, Наче все це прикрощі мої. Та чужими стали персонажі, Негаразди інші здобули. «Дякую» бо навіть не сказавши, Кочувати всі кудись пішли. Тільки і творіння мої тлінні, Не було ілюзій, час пливе. Вигадка, чи то творець цей бідний – Хто з них там кого переживе? Персонажі, десь біля могили Автора, який їх сотворив, Може, скажуть: «Ти пробач нас, милий! Гран мерсі за те, що народив!» А можлива версія і інша: Все живе старий, убогий дід, А його фантазія смішніша Вже давно побачила той світ.
|