|
Я не встигла як слід скуштувати цю осінь, А рясний сніговій укриває шляхи. Він надії мої, ніби стежку заносить І погрожує весь замести небосхил. Сніговій, сніговій, не вкривай мої коси, Відійди від дверей, не вкривай білим шир. Сніговій, сніговій, якщо жінка попросить – Літо бабине їй наостанок лиши. Ти не квап хуртовин – я іще не готова, Ще бентежній душі не іти по слідах. Той невипитий біль лебединого слова Не тобі, а Йому з почуттями віддам. Сніговій, сніговій, не вкривай мої коси, Відійди від дверей, не вкривай білим шир. Сніговій, сніговій, якщо жінка попросить – Літо бабине їй наостанок лиши. Розітну неминучість колись вічносніжну – І засипле домівку мою заметіль. Тільки дуже прошу: не змети мою ніжність І крилом крижаним не торкнися чуттів. Сніговій, сніговій, не вкривай мої коси, Відійди від дверей, не вкривай білим шир. Сніговій, сніговій, якщо жінка попросить – Літо бабине їй наостанок лиши.
|