|
Я не встигла свою досхочу спити осінь, А вже снігом мете, і надія згаса. Снігопад всі шляхи, майбуття все заносить І грозиться навік затулить небеса. Снігопаде, стрічки не вплітай в мої коси, У вікно не стучи, край воріт не кружляй, Снігопаде, коли гарна жінка гак просить, Зваж і решти тепла ти її не збавляй! Не спеши, снігопаде, я ще не готова: Ти не встиг мою душу красою зманить, І шалений мій біль лебединого слова Я б хотіла коханню навік присвятить! Снігопаде, стрічки не вплітай в мої коси, Не тулись до вікна, край воріт не кружляй, Снігопаде, коли гарна жінка так просить, Літа бабиного ти їй днів не збавляй! Я іще об твою розіб’юсь неминучість, Завірюха білява, крутись за вікном. Я прошу: не губи тільки ніжну жагучість, Не торкайся кохання морозним крилом! Снігопаде, ти снігом не дми в мої коси, Не тулись до вікна, край воріт не вируй, Снігопаде, коли гарна жінка гак просить, Днів осінніх, останніх її, не марнуй!
|