|
Світліє сум, коли квітки ясні Проміняться понад барвистим лугом, Де я один або з хорошим другом, Який і сам не любить метушні. За нами – шум і в куряві – земля, Та все вляглось! Одне лишилось ясно – Світ створений і грізно, і прекрасно, – І легше там, де квіти і поля. Спинивши путь в неходжені світи, Дивлюсь, як день висяює й квітує, Проте і тут чогось... та все ж бракує... Не вистача того, що не знайти. Як не знайти зорі погаслих літ, Як, бредучи квітчастими степами, Між стеблами і білими листками Не відшукаю я зелений квіт.
|