|
Вітер під віконцями, як зітхання дівчини, Вдалині за нивами, в сутінках легких - Зір мигтіння вранішнє, крики перепілчині, Голоси стриножених коней молодих. Я до них з вуздечкою із серпанку вибіжу І найбільш гарячого осідлаю вмить. Він по травах скошених – на дорогу вибиту Й, вудилами дзвонячи, у село помчить. Хай ромашки стрічнії від копит стороняться, Верби роси зронюють маревом густим. А мені, мов піснею, небеса наповняться Радістю побачення із дівчам простим. Із сільськими далями я навік повінчаний, Серце розбентежують в сутінках легких Зір мигтіння вранішнє, крики перепілчині, Голоси стриножених коней молодих.
|