|
Натрапив на коня в кущах Одного разу, мимоволі. Був пізній час. Чаївся страх І у воді, і у стодолі... Навіщо він у глушині З’явився, я хотів би знати? Ми з ним істоти дві живі, Та до розмови непридатні. Ми дві особи, дві душі, І мали по два ока, наче. Та моторошно із кущів дивилась голова коняча. З одною думкою побіг – Я вам зізнаюся – до хати: Не варто у місцях лихих Істотам різним зустрічатись!
|