|
Заєць лугом біг до гаю, Я додому з гаю брів, – З переляку бідний заєць Проти мене аж присів! І завмер так, нетямущий, Та отямившись, – мерщій Пострибав у ліс дрімучий Під веселий окрик мій. А потому ще, напевне, Затаївши вічний страх, І про себе, і про мене Довго думав у кущах. З болем в серці думав заєць, Що і друзів, як на те, Після дідуся Мазая Не лишилося ніде.
|