|
Болю мій, ти хоча б на мить, я прошу, одпусти мене, Хмаркою сизокрилою в мій рідний край полинь, далекий, з чужого – у дім мій рідний. Берег мій, покажись мені смужкою, хоч тоненькою... Берег мій, берег лагідний, мені б дістатися до тебе, долинути хоча б колись. Десь там вдалині, в рідній стороні Ідуть дощі – на гриби... В тихому саду, прямо край ріки, достиглі вишні, мов грона, висять. Десь там вдалині, в пам’яті моїй, як і в дитинстві, теплінь, хоч пам’ять покрита такими важкими снігами. Грозовій, ти напій мене доп’яну, та не до смерті. В небо я вже у котрий раз усе вдивляюсь і чекаю від нього розради-втіхи.
|