|
Здалось вві сні, здалось вві сні, снігами повен світ увесь. Реве пурга в моїм вікні, і ти далеко десь. Здалось вві сні – весні не буть, навкруг зима, зима, зима. У темну ніч будинки йдуть, очей у них нема. А де весна? I як же так, не буть весні! Вона в тобі, вона дзвенить в мені. Не вірю снам – у темних снах я не живу. Люблю тебе, шукаю наяву. Здалось вві сні: ідуть літа, У двері й вікна стук пурги. За січнем лютий проліта. Несе свої сніги. Здалось вві сні – нема весни, А як без неї будем жить! Сказала мла: повинні ми Любов свою убить!.. А де весна? I як же так, не буть весні! Вона в тобі, вона дзвенить в мені. Не вірю снам – у темних снах я не живу. Люблю тебе, шукаю наяву.
|