|
Путівцем повільно йшовши, я замисливсь. Путь моя була і довга, й сумна. Тільки десь гримнула музика троїста, зникла тиша, де й поділась вона. Весілля поряд, поряд десь заграло, заспівало, І крила це весілля вдаль несли. Безкрайому було весіллю місця мало, І неба було мало, і землі. Вітер теж ішов під музику ту танцем, Колихалася від вітру фата. Був жених статечний, а його обраниця Осліпляючи була молода. Весілля поряд, поряд десь заграло, заспівало, І крила це весілля вдаль несли. Безкрайому було весіллю місця мало, І неба було мало, і землі. От промчали геть кудись весільні коні. Ніби дихання весни йшло від них. Крокував я, неодружений, самотній, У зажурі, що не я там жених. А звідкись досі, досі ще весілля долинало, І крила те весілля вдаль несли. Безкрайому було весіллю місця мало, І неба було мало, і землі.
|