Даремно друзі вибір мій
вважали за мороку!
Аж чотирнадцять їх у ній
вмістилось, як в матрьошці!

Живе зі мною перша з них –
дорідна і статечна...

А друга – глоду зарості,
слова – мов гострий ніж...
А третя – мов школярочка
на балі випускнім.

Вона – неначе жайворон, –
де небо, де земля...
Четверта – та безжалісна,
мов зашморгу рідня...

А п’ята – зла матрона,
що вірить в забобони...

Шоста – мов та епоха,
де ні чортів, ні бога!..

Мовчить, як мідь патрона,
ревнива жінка сьома...

За нею, за ревнивою,
заойкала лінивиця,

лінива, остогидлая,
в таксі замість трамвая...
Дев’ята – безсоромниця!
Дев’ята – гальм не має!..

Десята, та десятая –
залякана, заплакана,

неначе й справді болем
відлунює їй доля...

Вся щедрість – одинадцята,
вся загадкова начебто,
і випросить пробачення
за те, чого й не бачено...

Гойдається дванадцята,
мов ягода-ожина,
ніким іще не знайдена...
А далі ворожив я,

забувши про тринадцяту
(терпіння не стає), –
мені б ту чотирнадцяту,
що нею ти і є!