1

Здолавши останню з меж
ньютонівського «Знайшов!..»,
хитається хистко перш, –
як суть, оголений знов.

Мелькає в прожекторах
дівчатко – найслабша стать.
Навчилась в усмішці страх,
а в блискітках – піт ховать.

Робота на висоті.
Без дурнів штука живе.
В урочистій суєті.
Напруга оплески рве...

Тут шиє птах по канві.
А люди вогонь їдять.
І ходять на голові.
Ногами вміють писать.

Тут коні танцюють вальс.
Сідає слон на диван.
Дурніший клоун од вас.
Це, звісно, приємно вам.

Лисицю пасе когут.
І – гул перекривши вмить, –
як бубон, дзвенить батут.
Стрибун, як м’ячик, летить...

Утомлені мудреці,
забудьте свою крутіж.
Частіше ходіть у цирк.
Дивіться вгору крутіш.

2

Хочете щастя? Бажаєте помолодіть?
Блюдо манежу начищене – аж мерехтить.
Ніби чекали ревізію у ранковий час...
Що кухарі зготували? Чим подивують нас?..
Глянув суворо, – відчувши важливий момент, –
і на братів замахнувся своїх лорд-диригент.
І над крутим поворотом голів з висоти
затріпотіли в галопі, заблискали копити.
І, окропивши веселим дощем, – пронеслись.
Сядьте зручніше: бенкетні дива почались!..
Хай залишається в серці і згадується завжди
захвату пряничний присмак і щастя журби...
Лампи погасли. Одягнув гардеробник пальто.
Десь відлітає, змахнувши крильми, шапіто.
Просить його не забуть, пам’ятати цю мить...
Цирк не любить – все одно, – що дітей не любить.