Сняться суворим поетам слова і мислі.
Сняться спортсменам рекорди нові.
Сняться закоханим в кожному місті
ще не заселені острови.

Найтаємничіші, з далями в зелені,
вітру відкриті на три сторони,
досі не знайдені і не заселені,
тим, хто кохає, належать вони.

Навіть відмінник, що надто старається,
з лави шкільної не знатиме їх, –
в тих, що кохають, своя географія!
В тих, що кохають, карти свої!

А для невірників хай це новинка, –
тільки, любове, палай і живи.
Вірте: не казка, вірте: не вигадка –
ці незаселені острови!..

Все тут первинне, з гаями чудовими,
течія рівної в тиші ріки,
білими-білими, довгими-довгими
хмари здаються над ними тонкі.

Вітер, якому у небі просторо,
птиці співучі, луги голубі,
вічне, як серце, безсоннеє море,
гори, упевнені у собі.

Всюди тут литі, легкі водоспади,
трепет на вітрі м’якої трави...
Той, хто по-справжньому здатен кохати,
може такі відкривать острови!..

Двоє на острові. І блискавиці!..
Двоє – і все! А над ними – гроза.
Двоє – і вічність. І зорі – в зіниці...
Двоє – й на тисячі верст небеса.

Так це непросто у ночі імлисті.
Бо найскладніше за все – відчувать...
На перехрестях у стихлому місті
жовтим огнем світлофори горять.

Вщухло гудіння. Реклама вимкнена.
Відблиск неону тьмяніє в очах.
Гасяться вікна, гасяться вікна
у незаселених островах.