Трохи слабшою стань, будь ласка.
Ну, хоч трохи слабшою.
І тоді подарую казку
тобі назавше я.

І тоді я вимахну – виросту,
особливо високо.
І тебе серед ночі винесу
з полум’я, сонну.

Піду на все незнане й пусте,
на все нерозсудливе, –
кинуся в море, зловісне й густе, –
і спасу тебе!

Так велітиме серце: іди!
Серце моє шалене...
Але ж ти сильніша завжди
і впевненіша від мене!

Ти сама готова інших спасти
від тяжкої туги.
Не боїшся вогню хрускотливого ти
і свисту хуги.

Не заблудиш і не потонеш,
злом не пораниш.
Не заплачеш і не застогнеш,
якщо запрагнеш.

Станеш плавною і байдужою,
станеш сама собою...
Тяжко мені з тобою, дужою
і впевненою такою.

Торопію, звертаюсь до тебе, –
хоч на мить, не назавше, –
поверни мені віру у себе,
стань трохи слабшою.