Що ви ловите, рибаки? Як завше,
недоступні, сором’язливі, що ловите, рибаки?
Над рікою ревучою, широко лікті розставивши,
ніби вуздечки у ваших руках, не вудки́.

Ніби кінь це загнузданий, а не ріка,
ніби чується вам тупіт копит частий,
ніби вам до душі доля тільки така, –
вічно мчатись за своїм рибацьким щастям.

І припавши до гриви коня, тихо охаєте...
До високих чобіт глина прилипла.
У відеречках тільки, – йоржі та окуні...
Де вона – золота ваша рибка?..

Мимо вас по ріці – човни, човни...
А за моїм вікном глухо шумить вуличка.
Я сиджу, розставивши лікті, як ви.
І в руках моїх не олівець, а також – вудочка.

Як і ви, різне я пробую, рибаки.
Та лінивих пліток ловити не хочеться.
Закидаю вудочку у ревучий потік ріки, –
на паперовім аркуші кола розходяться.

Розходяться, розбігаються кола ці...
А в улову мого стовбурчаться в’яло голки на спині.
Над утомленою головою сонце котиться,
в кожнім житті відбиваючись, в кожній краплині...

Може, скажуть: «Ти ловити не вмієш!
Не завжди терпцю вистача над папером...»
Ні, дрібнота набридла мені, – зрозумійте ж!
А де – вона? Де моя рибка золотопера?

На якій такій страшній глибині ріки?
Де вона – ховається – неповторна й небачена?
Як вам ловиться, як ловиться, рибаки?
Я бажаю вам щастя. Щастя рибачого.