Убили хлопця... хоч за віщо? Ет,
за просто так. Спокійно... Як у грі...
І це було не за сто тисяч верст
від міста, ні. А поруч. У дворі.

Іще палали вікна... А при тім
він так кричав всіма ротами ран,
неначе накричатися хотів
за всі мовчання цвинтарних мовчань...

Крик жив окремо! Виростав, як мур.
Здирався, і з дахів зривавсь, безкрил.
Розтерзаний, одчайний, повен мук,
гігантський не по-людськи тоскний крик!

Він тік по ринвах, поверхами ліз,
підвали і горища заливав.
Він на дзвінки кривавим пальцем тис!
Ломився в двері і в замках волав!..

І простір був розпечений до дна.
І сигарети бились в бороді:
«От, коли б це не ніч, а завидна...»
«От, коли б це на фронті, – я б тоді...»

І все. Лиш блискавки горять на дим.
І все. І вік не зупинила тьма...
Людино в злеті – ти найвище з див!
Але й в мерзоті – вищої нема!