Вона прийшла – пора сплатить борги.
Прийшла вона шаленою ходою.
Не скажеш – влаштували вороги,
не дінеш за юнацькою пихою.

І ось я сновигаю тут і там,
розмахую всілякими словами:
«Я розквитаюсь з боргом!.. Я віддам!..
Повірте-но!..» Хитають головами

ліси і трави, сніг, що йде стіною,
село Косиха, Сахалін із Волгою.
Живе в мені, сміється наді мною
вся неймовірна неосяжність боргу!

Розплати жде секунда. Ждуть роки.
Озера із вітрилом на раменах.
Міста мигливі, наче цигарки.
І переможні, й траурні знамена.

Медовий колір юшки із линів.
Москви – всеможна і ясна зірниця.
І вірші ті, ті вірші – головні,
які тепер лиш починають сниться.

Над серцем опівнічна знов пора
і олівець з безсонним знову задумом.
І жінка в мої очі зазира –
(тут борг такий, що навіть лячно згадувать!..)

Плати борги! Плати борги, дивакі
Давай по щирості, без торгу...
Розквитуюсь. Та кожен раз лиш так:
чим більше віддаю, тим більше маю боргу.