Я – кіно дублер. Що – професія ця несподівана?
І ще не оспівана. І правильно, що не оспівана!
Ніяк не збагну, чом і досі ще не остогидло
кидатися в прірву, у бійках поводитись гідно,
во ім’я мистецтва іти на вовків і на тигрів...
Плювати, не треба мені ані слави, ні титрів!
Хоч там, де я падаю, не часто лежать поролони.
І ниють на мокру погоду мої переломи...
Я кінодублер. Я літаю, біжу і пірнаю.
Яке страхування! Само́му собі довіряю...
Припустим, ідея сценарію всіх полонила.
Картина – в роботі. Відзнята, вважай, половина.
Герой капризує. Героя укоськати годі.
Він плавати згоден при іншій, при ліпшій погоді.
Натура «горить». Режисер вже знесилений майже.
Мене викликають. І я їм спокійно: «Знімайте!»
І ось я пливу. Я лечу на коні. Я фехтую.
П’ю чай у перервах. На руки скоцюрблені дую.
Розбите коліно. І кров. Так не падав давно я.
І крупними планами поруч знімають героя.
Я – тіло його. Я – звитяжність його. Я – рішимість.
Я – кінодублер. А дублер – то сама одержимість!
Ось знову я лізу кудись аж до чорта по стелі.
А кволий герой репетирує сценку в постелі.
Я в нїм розчинюсь, як ріка розчиняється в морі...
Напевне, опісля він буде і в славі, і в моді.
Напевне, колись він розкаже не раз популярно,
як бився, як падав, і як це приємно і трішечки лячно.
Я – кінодублер. Може, ця моя злість безпричинна...
Хай вірять дівчатка, що він – найсправжніший мужчина!
А той ось мужчина з гримеркою лається довго.
А в нім від мужчини хіба що штани. Більш нічого...
Я – кінодублер. Я сьогодні тужу і чаркую.
Давай за дублерів, за тих, що життям ризикують!
Ти – та́кож дублер. Ти ж бо криком кричиш, коли треба.
А інші – мовчать. Бо вони – за плечима дублера.