Ти пробач, що я квітів з тайги не привіз.
Ти не вір, що на квіти нещедрий там ліс –
хай не брешуть тобі серед білого дня...
просто квіти в тайзі –
польовим не рівня!
В буреломах, на кручах
палають жарки,
як сонця, наче скроплені кров’ю жовтки.
Квіти – не для слизьких ресторанних столів,
не для них полірований блиск кришталів.
Не для них. І вони не збагнуть ні на мить,
що з-під крана та сама вода крапотить.
Але – спробуй зірвати їх! Тільки торкни:
на долоні тобі бризнуть кров’ю вони!
Не лякайся – зірви їх, лицем притулись...
Тільки що це?
Лиш квіти землі позбулись,
відірвались від грунту, і вмер для них ліс,
у якому вони на світанні звелись,
той, суворий, де роси й сліди ведмежат.
...Щойно зірвані квіти вже мертві лежать.
Зразу ж гинуть вони, лиш забрати в них ліс...
Ти пробач, що я квітів з тайги не привіз.