Сувеніри вирізають
з ковеняк сухих як слід.
І фігурки вигризають
шлях із пут на білий світ,

Їх по мокрій ріпі тягнуть,
топлять, наче кошенят.
Труть наждачками безтямно,
до нестерпності коптять.

Смалять над гарячим дьогтем.
Фарбу з глека щедро ллють.
Необачливі патьоки
для наївності не труть.

Перетрушують, мов дрова.
Пекло. Чад. Суцільна мла...
Старожитність непідробна
у фігурки вже вросла.

Ось вони стримлять поважно.
Переповнили лотки.
Ось на світ підсліпувато
зирять з давності божки...

Покупець – у повнім трансі.
Не поскупиться на гріш!..
Ах, колись я так старався
подорослішать скоріш!

Без пальта ходив весною
вечорами у кіно.
З малолітньою шпаною
я серйозне пив вино...

...Не копти мене, століття.
Скронь під сніг я не віддам.
Час проб’є.
Я постарію.
Сам.