Ми – хіппі. Не плутайте з «хеппі».
З старцями не плутайте в ревній скорботі...
Не сплять поліцейські при кепі,
пильнуючи наші чесноти.

Нічийні. Не ваші, не наші.
Нічийні. Як вимоклий вітер.
В нас зачіски – з виду монаші.
Та ми не монахи! Ханжі! – перевірте.

Нічийні. Як пил на асфальті.
Як шерех прибою, гіркаві.
Нас гріють дівчата податні,
покірні, неначе гітари.

Паскудьте папір, наче марлю!
За теплу горлянку беріть, як за комір.
Плювать нам на ваші моралі!
На ваші продажні закони!

Плювать, що стрічаєте гнівом всеправим,
минаючи нас гордовито.
Якщо вже ви – світ, то тоді ми – приправа
до цього всепрісного світу!.. –

Ми, наче в коштовностях, – в росах.
Ми молимось віскі і травам.
Ми босі – між ваших «роллс-ройсів».
На зло вам. На сміх вам. На страх вам.

Здавило бетоном нам плечі.
Асфальт одпрасований викляк...
Ми – виклик. А може – і втеча.
А може, одразу – і втеча. І виклик.