Річка Тахо, річка Тахо під Толедо...
Над зеленою водою марить птаха.
Жовтим писана долина – як тареля.
Тріщинка на дні долини – річка Тахо.

А Толедо – як похмуре, горде чудо.
Як далекий відзвук рицарського гімна.
Тьмавим золотом блищить його кольчуга...
Я не слухаю начитаного гіда.

Голос гіда, він мені – безглуздий лепет.
Чомусь місто це болить мені наскрізно.
Надто довго йшов до тебе я, Толедо!
Ах, збуваються бажання надто пізно...

Пам’ять знову піднімається із праху.
Знов клянуться школярі над знаком карти.
Довгий сон міцний бійців інтербригади...
Ти – як тріщинка на серці – річка Тахо.