|
Везе товариш військовий лікар... Мамцю моя, годі мене жаліти! На мені форма військова, – при інших не гладь мене, ні! На мені форма військова, чоботи твої Не плач! Мені вже дванадцять, майже Двояться, рейки, як дві руки... В кишені моїй документи, – строга військова печать. В кишені моїй документи: я – син полку, Уславленого, гвардійського, провіреного в огні... Я їду на фронт. що браунінг вручать мені. Що атаки я що час мій нарешті настав... Уздрівши мене, зітхають тяжко в рукав: «Синочок... Часи настали Мамцю моя, Швидше їм поясни! Скажи, так наді мною ревуть? Навіщо Навіщо синочком Шепочуть. Хустини в горошок. Темний сунуть калач... Росіє моя, Не гладь мене! Не гладь мене! майбутній син полку – не вбитий! І ніякого там геройства не довелося поки здійснити! І навіть тобі не ясно, чекають які нас роки... Двояться, рейки, як дві руки... Поїзд іде стишений, гойдається з кожним сіном, – довгий мовби черга
|