Коли диво щодня – то не диво.
Коли горе щодня – то не горе.
Справжнє горе інакше – як море.
Та про нього і мовить жахливо.

Блискітки на щодень – це ганчір’я.
І тягар на щодень – аж вертає.
Віриш в сльози щоденні? Не вірю я.
Не тривожить. І набридає.

І язик бреше – чарці підмога.
Гвалти теж нескінченні – без слави.
І постійні зітхання – до бога.
І щоденнії клятви – не клятви.

Сварки – знає ціну їм лукавий...
Але над росою стиглою величенне
раптом встає сонце щоденне.
Ошелешує.

Хто щоденну землю огудить!
І шепочу я тихо в щоденному реві:
хай любов нам щоденно буде.
Так, як хліб є щоденний. Як б він.