|
Над головою миготять сузір’я. І руки тягнуться до вогнища самі, Мені жахливо – від свого зневір’я – Звикають люди рахувати дні. Та існувати. Казку не шукати, Уходячи в вірши, як в монастир од бід. Із Золотої рибки юшку готувати, І печеню з Жар-птаху їсти на обід.
|