Для серця найдальша околиця – близько.
Кордоном окреслена рідна земля.
Та в селищі кожнім стоять обеліски,
схожі так чимось на вежі Кремля...

Стоять обеліски над вічною пам’яттю,
над вдовиною тугою, над глибінню води
з такою ж зіркою п’ятипалою,
спокійною й світлою, як завжди.

Від якої червоно над землею,
від якої недруги в лихоманці тремтять.
Солдати міняються біля Мавзолею,
роздольно й могутньо їх кроки гримлять!..

...Під поглядом пильним живих – не забули! –
з рішучістю долі в хуртечу і в дощ
ідуть караули, стають караули
біля пам’ятників посеред площ.

На плити скорботні бронза стікає,
і люди стають бронзовіші з лиця...
Є пам’ять, яку забуття не спіткає.
І слава, якій не настане кінця.