|
Вечірня свіжість повіває, вже і дня жарінь Загра́вою багряною на небі догоряє. Прозорим сутінком до нас приходить ночі тінь І Божий Світ увесь немов серпанком покриває. Вже надокучливий нестерпний денний шум замовк, І тиша всюди – у природі і в душі. Заснуло Усе, чим повнилось життя тривожне для обох, Неначе все у хвилях тихих забуття втонуло, Що серце мучило, що роздратовувало ум, – Тяжка печаль минувшини, прийдешнім піклування, Бажань непевних рій, важкий тягар гнітючих дум, – Це всі з життям та із людьми рахунки і питання. Душа щораз світлішає, неначе Божий храм, Як храм примирення на місці давнішньої битви; І кіпоть пороху змінив кадильний фіміам, А поклик битви – наспів благородної молитви.
|