|
Чисте джерело, ти від квітів гарніше, Від троянд для мене миліше, Ти від кущиків і лілей, Від гір, долинок, лугів щасливіше, Та не тим, що струйки в’ються земною травою. Німфа при тобі прекрасне лице мила, На бережку сидячи, Білі ніжки до води опустила Й прикрасила твої ключі. Тут троянди засоромилися від прекрасних уст її, І лілеї схилилися, і голівки в кущі укрилися. Ах! Які ж щасливі ті жовті пісочки, Що на них ти ступала. Ах! Які ж любі м’які ті травички, Що під тобою лежали. І слідочків її не змивайте, лише змийте мені нудьгу. Струйки, тихо ви течіть по сипучому піску, Скаржтесь ви зі мною галасом, та не голосним, Що ми з нею не говорили. Ніжно звивайтеся ви клубочком білим, Мов груди її білі. Полум’я те, що в красі заховане, ви загасіть, Або німфу, в доброті, та найяснішій, покажіть.
|