|
Коли звершалося велике торжество, І в муці на хресті конало божество, Тоді при древі тім священнім, справа й зліва, Марія-грішниця і пресвятая діва, Стояли дві жони, В печаль занурені, і плакали вони. Але до самого тепер хреста чесного, Немовби до палат правителя міського, Дивись, приставлено, на місце жон святих, При зброї й ківері двох грізних вартових. Нащо, скажіть мені, тут варта? Де пропажа? А чи розп’яття це – якась казенна клажа, І боїтеся ви мишей та крадіїв? Чи – щоб поважності надать царю царів? А чи заступництвом рятуєте могучим Владику, терником вінчанного колючим, Христа, що плоть свою віддав послушно сам Бичу мучителя, ухналям і списам? А чи з побоювань, що чернь – негідна храмів Того, хто смертю рід спокутував Адамів, І – щоб не потіснить панів-гуляк – бо ж бруд – Сюди не велено впускати простий люд?
|