|
Хто із богів вернув мені Того, з ким першії походи І жах ділив я у борні, Коли за привидом свободи Запеклий Брут нас вів в огні? З ким я тривоги пережиті В шатрі бенкетнім забував І кучері, плющем повиті, Сірійським мірром обливав? Ти знаєш мить жахливу битви, Коли я, боязкий квирит, Утік, в ганьбі згубивши щит, Обіти творячи й молитви? Як я боявся! як тікав! Та Ермій сам одягся в тучу, Мене накрив і в даль умчав, Одвівши смерть ту неминучу. А ти, любимцю перший мій, Нової битви не вжахнувся... І нині в Рим ти повернувся В мій домик темний і простий. Сідай під тінь моїх пенатів. Давайте чаші. Не жалій Ні вин моїх, ні ароматів. Вінки готові. Хлопче! лий. Тепер охоче я частую: Мов дикий скіф, я хочу пить. Я зустріч з другом тут святкую І рад свідомість утопить.
|