Наслідування латинськогоТи гас, багачу молодий! Ти слухав друзів плач печальний. Вже смерть з’являлася сюди, По тебе, у покій хрустальний. Вона терпляче, мов купець, Що вліз до боржника, стирчала, В передпокої мовчки ждала, Коли прийде кінець. І дивлячись на привид цей, Похмурі лікарі шептались; Твоїх нахлібників, цірцей Обличчя з тугою схилялись; Хотіли віддані раби Богів за тебе ублагати, Не знавши в страху, що їм ждати Від таїни судьби. Тимчасом спадкоємець твій, Мов крук, гниле зачувши м’ясо, В гарячці жадності, блідий, Трусився над тобою ласо. Уже скупий його сургуч Тобі замки плямив контори; Гадав загарбать злота гори Він з паперових куч. Гадав він: «Більше я в вельмож Дітей не стану колисати; Вельможа буду сам також, В льохах призбирано багато. Я чесне розпочну життя, Дружини обкрадать не буду Й собі тягати позабуду Казенні дрова я». А ти воскрес. І любий друг В долоні плеще, торжествує, Сім’я рабів радіє вкруг І одне одного цілує. І лікар тішиться усім, Трунар же хилиться в одчаї, – Його прикажчик геть штовхає І спадкоємця з ним. Отак тобі вернувся жар Життя принадно-чарівного; Дивись: то неоцінний дар; Умій же користаться з нього. Прикрась його; роки летять! Пора! Введи в палац до себе Красуню – і боги на небі Вам шлюб благословлять.
|