Наслідування латинського

Ти гас, багачу молодий!
Ти слухав друзів плач печальний.
Вже смерть з’являлася сюди,
По тебе, у покій хрустальний.
Вона терпляче, мов купець,
Що вліз до боржника, стирчала,
В передпокої мовчки ждала,
Коли прийде кінець.

І дивлячись на привид цей,
Похмурі лікарі шептались;
Твоїх нахлібників, цірцей
Обличчя з тугою схилялись;
Хотіли віддані раби
Богів за тебе ублагати,
Не знавши в страху, що їм ждати
Від таїни судьби.

Тимчасом спадкоємець твій,
Мов крук, гниле зачувши м’ясо,
В гарячці жадності, блідий,
Трусився над тобою ласо.
Уже скупий його сургуч
Тобі замки плямив контори;
Гадав загарбать злота гори
Він з паперових куч.

Гадав він: «Більше я в вельмож
Дітей не стану колисати;
Вельможа буду сам також,
В льохах призбирано багато.
Я чесне розпочну життя,
Дружини обкрадать не буду
Й собі тягати позабуду
Казенні дрова я».

А ти воскрес. І любий друг
В долоні плеще, торжествує,
Сім’я рабів радіє вкруг
І одне одного цілує.
І лікар тішиться усім,
Трунар же хилиться в одчаї, –
Його прикажчик геть штовхає
І спадкоємця з ним.

Отак тобі вернувся жар
Життя принадно-чарівного;
Дивись: то неоцінний дар;
Умій же користаться з нього.
Прикрась його; роки летять!
Пора! Введи в палац до себе
Красуню – і боги на небі
Вам шлюб благословлять.
Євген Дроб’язко?