|
Французьких віршарів вимогливий суддя, О класик Депрео, до тебе кличу я: Хоч, гнаний фатумом безжальним і високим, Ти в рідному краю вже більше не пророком, Хоч простяглась нахаб та розумах рука Зірвати лавр з твого густого парика, Хоч ти, розпатланий в новітній вільній школі, Їй в гніві показав свій карк і тім’я голі, – Та я молю тебе, твій учень з давніх літ: Мені вожатим будь. Наважусь я в твій слід Зійти на кафедру, з якої ти колись-то Сонета вихваляв занадто голосисто І звідти ж вирок свій здоровий об’явив Минулій дурості, брехні твоїх часів. Новітні брехуни – як брехуни давнішні, І надто гнівний я на теревені пишні. Невже ж усе мовчать та слухати? Це ж страх! Ні! Раз назавжди все скажу їм в двох словах. О ви, що сміливо хапаєтесь за пера, Відваги сповнені на перевід паперу, І тягнете у друк свої труди всякчас, – Спиніться, наперед дізнайтесь, що у вас В душі – чи справжнього то генія палання Чи непродумані та кволі намагання, І вам рука свербить з дурничок, та дарма, Чи не дають вам в борг, а грошиків чортма. Чи краще б не було, в надії тихій, знову На службу вам піти, цивільну чи військову, Чи з Жуковим вести торгівлю тютюном І добувати честь і бариші трудом, Ніж оголошення ліпить в усі журнали Або ялозити вельможам мадригали, Піднявши співбратів дрібних своїх на сміх, А то, підскочивши над погляди усіх, З плохої публіки (як деякі писаки) Збирать передплатню – на дальших брехень паки...
|