|
Великий день Бородіна Ми братнім пиром споминали Та згадували: «Йшли чужії племена, Росії знай бідою угрожали. І чи ж не вся Європа тут була? Та станули напроти твердо ми І напір прийняли грудьми Племен, послушних гордій волі тій, – І рівним став нерівний бій. І що ж? Свою нерадісную втеку, Хвастаючись, вони забули нині, Забули руський штик, сніжную небезпеку, Що погребла їх славу всю в пустині. Знайомий пир їх вабить знов, Хмільна для них слов’янська кров, Та буде їм важке похмілля І довгий буде гостей сон Під наметами північних сосон, Коли скінчиться їх весілля. Тож приходіть до нас! Русь вас спокійно жде. Та знайте, прошені гості, Вже Польща вас не поведе! Через її перейдете ви кості, Скінчилася війна, і в день Бородіна Знов наші вдерлись знамена В проломи знов здобутої Варшави, І Польща, як в утеці полк, У порох кидає свій стяг кривавий, І бунт роздавлений замовк. Того, хто в бою впав, щадять. І ворогів ми в порох не топтали. Не будем і сьогодні споминать Те, що старі події записали На таблицях переказів німих, Не спалимо Варшави їх. Вони народів Немезіди Не вздрять сердитого лиця, І не почується їм спів обиди Від ліри руського співця. Та ви, мучителі палат, Легкоязичнії вітії, Що черні на біду знай клеплете в набат1. Клеветники та вороги Росії, Що зискуете ви? Чи ще вам рос – Недужий, глиняний колос? Чи ще для вас північна слава – Пуста мана, брехливий сон? Скажіть, чи скоро вам Варшава Пропише гордий свій закон? Куди відсунути нам ряд твердинь, За Буг, до Ворскли, до Лимана? За ким полишиться Волинь, За ким вся спадщини. Богдана? Признавши бунтівницькії права, Чи теж від нас відірветься Литва? Наш Київ давній, златоглавий, Прамати руських городів, Чи має прилучить до буйної Варшави Всі святощі старих своїх гробів? Ваш лютий шум і хриплий крик Чи затривожив руського владику? Скажіть, чи головою він поник? І чи першенство для меча, чи крику? Чи сильна Русь? Війна й помір2, І бунт, і заграничних бур напір Її немов шалені потрясали, – І гляньте – вся стоїть вона, А розрухи довкола неї впали, І доля Польщі рішена. Побіда! Для сердець солодкий час! Росіє, встань і звеличайся! Нехай гримить грім радощів у нас! Але тихіш, тихіше розлягайся Коло постелі, де лежить Могутній месник злих обид, Що покорив вершини Тавра, Котрим і Єревань усмирена, Котрому із суворівського лавра Вінок сплела потрійная війна3. Уставши з гробу свойого, Суворов бачить упокорення Варшави, І затремтіла тінь його Від блиску ним насіяної слави. Благословить він, о герою, Твоє терпіння в супокою, Твоїх сподвижників відвагу І вість тріумфу твойого, З якою ось летить за Прагу Сам молоденький внук його»4.
1 Набат – вічевий дзвін або залізне клепало.
2 Натяк на пошесть холери з р. 1831. 3 Мова про графа Пасхевича, побідителя польського повстання в р. 1831, що тоді лежав хворий. 4 Внук Суворова був тим гонцем, що перший заніс вість про здобуття Варшави восени 1831 р. до царя.
|