|
Під однією, мій коханий, Зорею народились ми. Кіпріда, Феб і Вакх рум’яний Серця нам тішили й уми. Прийшов з нас кожен, мов нероба, На іподром, не на базар, Коло Державінського гроба Нас охопив натхнення жар. Нам щастя рано засіяло, І в гордих лінощах, згори, Цікавились ми, друже, мало Життям і грою дітвори. Та – Феба син, дитя спокою, Ти гордих витівок своїх Не ніс ощадною рукою До крамарів, на розгляд їх. В одних нас лаяли журналах, Докори ті ж вчували ми; Ми любим славу та в бокалах Топити сміливі уми. Твій стиль, могутній і крилатий, Десь копіює пародист, І вірш, надіями багатий, Жує беззубий журналіст.
|