|
В часи забав, пустої скуки, Бувало лірі я моїй Звіряв розніженії звуки Безумства, пристрасних надій. Але й тоді я дзвін лукавий Струни ураз переривав, Коли твій голос величавий Мене раптово уражав. Я лив потоки сліз нежданих І ранам серця, чув я сам, Твоїх речей благоуханних Відрадним чистий був бальзам. І от на висоті духовній Ти руку вже простер мені, І, кроткий, в благості любовній, Смиряєш пристрасті буйні. В огні твоєму, невгасима, Душа зреклась земних суєт, І слуха арфу серафима В священнім трепеті поет.
|