|
Стамбул гяури нині славлять, А завтра їх тяжкі ряди Його, немов змію, розчавлять І підуть геть – в ганьбі ославлять, Стамбул заснув і жде біди. Стамбул не молиться пророку, В нім правду давню і глибоку Лукавий Захід взяв як є, – Стамбул для розкоші й пороку Моління й шаблю продає, Стамбул одвик від поту битви І п’є вино в часи молитви. Там віри полумінь погас, Там жони по базару ходять Чи шлють бабусь у пізній час, А ті мужчин в гареми вводять, На варті євнух спить щораз. Та не такий Арзрум нагірний, Многодорожний наш Арзрум, Бо ми не в розкоші невірній, Не п’ємо в чаші непокірній Огонь вина, розпусту й шум. Ми помстимось: одні фонтани Нас поять в тишині нічній; Юрбою злою пізно й рано Джигіти наші мчаться в бій. Ми, як орли, до жон ревниві, Гареми наші мовчазливі У непроникності своїй. Алла великий! Із Стамбула Прийшов гонимий яничар, – Тоді нас буря долу гнула, І впав нечуваний удар. Від Рущука аж ген до Смирни, Від Трапезунда до Тульчі, Гукнувши псів на бенкет жирний, Кати ходили уночі; Палаючи в кільці пожарів, Валились хати яничарів, І закривавлені зубці Стирчали там; вуглини тліли, На палях скрючені мерці, Заклякши, висли і чорніли. Алла великий – і тоді Султан розгнівався в біді.
|